Кредитний договір укладається в національній чи іноземній валюті

Відповідно до ст. 99 КУ грошовою одиницею України є гривня. Також, у ст. 192 ЦК України закріплено, що гривня є законним платіжним засобом та території України.Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та у порядку, встановлених законом. Згідно із ч. 1 ст. 524 та ч.1. ст. 533 ЦК України зобов’язання має бути виражене та виконане у грошовій одиниці України – гривні. Разом із тим ч.2 вказаних статей допускає, що сторони можуть визначити в зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором чи іншим НПА.

Саме так обґрунтував свою позицію Верховний суд України при розгляді справи № 760/8192/15-ц від 16.04.2018 р. за касаційною скаргою про визнання частково недійсним кредитного договору. Окрім цього, ВСУ посилається на те, що в даній ситуації було укладено саме споживчий кредит, особливості регулювання відносин за ним встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що під час укладення оспорюваного правочину діяла заборона на надання та отримання споживчих кредитів саме в іноземній валюті, але банки не були позбавлені права надати, а позичальників отримати споживчий кредит в гривнях із визначенням сум платежів за кредитом в еквіваленті іноземної валюти. Такий же висновок застосування норм матеріального права викладено в постанові Верховного Суду України від 18 жовтня 2017 року в справі № 6-2024цс16. Отже, хоча і визначають національну валюту України, як єдиний платіжний засіб на території України, але фактично – ніде не міститься заборони на визначення грошового еквівалента зобов’язання в іноземній валюті!